Twenty-Second Sunday after Pentecost.

Posted on October 21, 2018

Gospel: (Luke 16: 19-31) The Lord spoke this parable: ‘There was a rich man who was dressed in purple and fine linen and who feasted sumptuously every day. And at his gate lay a poor man named Lazarus, covered with sores, who longed to satisfy his hunger with what fell from the rich man’s table; even the dogs would come and lick his sores. The poor man died and was carried away by the angels to be with Abraham. The rich man also died and was buried. In Hades, where he was being tormented, he looked up and saw Abraham far away with Lazarus by his side. He called out, “Father Abraham, have mercy on me, and send Lazarus to dip the tip of his finger in water and cool my tongue; for I am in agony in these flames.” But Abraham said, “Child, remember that during your lifetime you received your good things, and Lazarus in like manner evil things; but now he is comforted here, and you are in agony. Besides all this, between you and us a great chasm has been fixed, so that those who might want to pass from here to you cannot do so, and no one can cross from there to us.” He said, “Then, father, I beg you to send him to my father’s house— for I have five brothers—that he may warn them, so that they will not also come into this place of torment.” Abraham replied, “They have Moses and the prophets; they should listen to them.” He said, “No, father Abraham; but if someone goes to them from the dead, they will repent.” He said to him, “If they do not listen to Moses and the prophets, neither will they be convinced even if someone rises from the dead.”

Євангеліє: (Лк 16,19-31):
Сказав Господь притчу оцю: Був один чоловік багатий, що одягавсь у кармазин та вісон та бенкетував щодня розкішне. Убогий же якийсь, на ім’я Лазар, лежав у нього при воротях, увесь струпами вкритий; він бажав насититися тим, що падало в багатого зо столу; ба навіть пси приходили й лизали рани його. Та сталося, що помер убогий, і ангели занесли його на лоно Авраама. Помер також багатий, і його поховали. В аді, терплячи тяжкі муки, зняв він очі й побачив здалека Авраама та Лазаря на його лоні, і він закричав уголос: Отче Аврааме, змилуйся надо мною і пошли Лазаря, нехай умочить у воду кінець пальця свого й прохолодить язик мій, бо я мучуся в полум’ї цім. Авраам же промовив: Згадай, мій сину, що ти одержав твої блага за життя свого, так само, як і Лазар свої лиха. Отже, тепер він тішиться тут, а ти мучишся. А крім того всього між нами й вами вирита велика пропасть, тож ті, що хотіли б перейти звідси до вас, не можуть; ані звідти до нас не переходять. Отче, сказав багатий, благаю ж тебе, пошли його в дім батька мого; я маю п’ять братів, нехай він їм скаже, щоб і вони також не прийшли в це місце муки. Авраам мовив: Мають Мойсея і пророків; нехай їх слухають. Той відповів: Ні, отче Аврааме, але коли до них прийде хто з мертвих, вони покаються. А той відозвавсь до нього: Як вони не слухають Мойсея і пророків, то навіть коли хто воскресне з мертвих, не повірять.

Bulletin October 20-27

The saints of the age to come do not pray with prayer when their minds have been swallowed up by the Spirit, but rather with awestruck wonder they dwell in that gladdening glory. So it is with us, at the time when the mind is deemed worthy to perceive the future blessedness, it forgets itself and all the things of this world, and no longer has movement with regard to any thing. St. Isaac the Syrian